Створення школи, до якої українські учні йтимуть із задоволенням, де їх будуть не лише слухати, а й чути, де їх навчать висловлювати власну думку, а не говорити те, що потрібно, з якої вони виходитимуть не «розхристаними» й розгубленими тінейджерами, а справді вільними та відповідальними громадянами, стане довгим і складним шляхом. Аби пройти його, будуть потрібні й політична воля, і відповідне фінансування, і гідне адміністрування, і якісний контроль, і злагоджена співпраця чиновників, учителів та батьків, - повідомляє видання Волинські новини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ІРИНА КОНСТАНКЕВИЧ: ПЕРЕДАЧА КОЛЕДЖІВ ТА ТЕХНІКУМІВ НА БАЛАНС МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УБ'Є ФАХОВУ ПЕРЕДВИЩУ ОСВІТУ
У цьому переконана народний депутат від УКРОПу, голова підкомітету з питань позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти та освіти дорослих комітету ВРУ з питань науки і освіти Ірина Констанкевич. Цілковито підтримуючи концепцію «Нової української школи», народна обраниця неабияк переймається тим, що вона може стати черговою українською напівреформою. Щоб цього не відбулося, уже на старті потрібно розв’язати три ключові проблеми – фінансування, доступність і якість освіти. У квітні в межах концепції НУШ держава виділила початковій школі майже 1 млрд грн. Цілком очевидно, що цієї, здавалося б, чималої суми буде недостатньо для забезпечення всіх потреб першокласників.
«Наприклад, у КаміньКаширському районі з 1 вересня почали функціонувати 68 перших класів, до яких пішла 1121 дитина. Аби сповна реалізувати концепцію «Нової української школи», для кожного з цих класів знадобиться 170-200 тис. грн, тобто всьому району потрібно понад 13 млн грн. Тим часом він отримав лише 3,2 млн грн. Хто організує додаткове фінансування й чи буде воно взагалі? Питання наразі риторичне. Є й інший бік медалі.
На кынець серпня органи місцевого самоврядування використали лишень від 50 до 75% коштів субвенції», – констатує Ірина Констанкевич. Міністр освіти і науки Лілія Гриневич покладає відповідальність за це на депутатів певних місцевих рад, які не змогли зібратися для голосування за розподіл коштів, не оголосили тендери та не впоралися з попитом на ринку українських виробників. Це все так. Але першоджерелом проблеми є бездіяльність центральної влади. Адже саме вона зволікала з розподілом коштів і, відповідно, відібрала у громад час, а отже, і можливість освоїти субвенції в повному обсязі. Саме з цих причин першачки не мали станом на 1 вересня букварів та підручників. І це дає зрозуміти, наголошує народний депутат, що батьки українських школярів і надалі будуть змушені здавати кошти «на фіранки».
Друга проблема полягає в існуванні гігантської прірви між освітою в селах і містах. Умови, в яких навчаються сільські й міські школярі, разюче різняться.
«Якою сьогодні є більшість сільських шкіл в Україні? 5-7 комп’ютерів на сотні дітей, вихід до інтернету – подекуди зі сфери фантастики, відключення аналогового ТБ, відсутність фахових класів – біології, фізики, хімії; якщо ремонти, то переважно косметичні, «господарським способом». Нових шкіл при цьому майже не будують. Частина тих, що є, узагалі відстала від цивілізації щонайменше на століття. Так, в Україні багато сільських шкіл з пічним опаленням і туалетами на вулиці, якими дітям доводиться користуватися і за морозів у –15, і за спеки в +30. Додамо сюди й те, що в сільській місцевості, аби дістатися до школи, дітям подекуди доводиться долати десятки кілометрів розбитими дорогами. Водночас під час ЗНО вимоги до сільських і міських школярів залишаються однаковими: педагогів не цікавить, із яких причин учень не оволодів певним матеріалом, чому він мало знається на сучасних інформаційних технологіях тощо. У нас майже 40% дітей навчаються в сільських школах, тож переконана, що саме вони, сільські учні, мають бути в пріоритеті», – наполягає Ірина Констанкевич.
Проблема третя – якість освіти. Під нею розуміється щонайперше глибокий і ретельний аналіз результатів ЗНО останніх років.
Аналіз, який не зупиниться на кількості учнів, що склали ЗНО на певний бал. Аналіз, який дасть можливість виявити небезпечні тенденції в освітньому процесі й уникнути їх. Аналіз, який дасть змогу зробити так, щоб наші випускники давали фору випускникам найкращих європейських шкіл. «Згодна, усі ми можемо стати свідками великої освітньої революції. І підтримую пані міністра Лілію Гриневич у тому, що в «Нову українську школу», по-перше, треба повірити, а подруге, об’єднати зусилля задля того, аби вона перетворилася з паперового проекту на реальність. Ми просто не маємо права обернути реформу на процес заради процесу, адже перед нами велика мета – формування нової української людини», – резюмувала депутат.
Читайте новини на нашій сторінці у Facebook
Comments