«Якщо скасують мажоритарку, до людей ніхто не поїде...»

2016 року життя Ірини Констанкевич круто змінилося. Науковиця, професорка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, захист дисертації на звання доктора філологічних наук, проректорка... Заступниця голови правління благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», який відомий на Волині багатьма добрими справами... Це було її минуле, її здобутки до обрання 2016 року на проміжних виборах у Верховну Раду, коли в 23-му окрузі на Волині вона не просто перемогла, а отримала найвищий результат серед усіх переможців на семи виборчих округах (57,42%). Нині її можна назвати також успішним політиком. Плідно працює у Верховній Раді, об’їздила свій округ вздовж і впоперек... Якими були здобутки цих «депутатських» років, що не вдалося зробити, яким бачить майбутнє України та Волині зокрема — розмова з Іриною КОНСТАНКЕВИЧ.

— Знаю, що часто в перерві пленарної роботи парламенту ви з Києва просто вирушали в свій округ, навіть не заїжджаючи додому, адже «там чекають люди». Для чого вам були потрібні ці поїздки і що вони вам дають?

— У нас усталене уявлення, що народного депутата — це законотворець. Лише законотворець. Який ініціює проєкт закону, а потім, якщо пощастить, доведе його до фінішу — голосування в залі. Насправді повноважень у нардепа значно більше. І представницьку функцію ніхто не скасовував. Тобто бути прямим представником своїх виборців. Мене обирали на Волині, майже 45 тисяч мешканців поліських районів віддали свої голоси за мене. І я намагаюся не лише представляти інтереси цих людей, а й захищати їх.

Більшість моїх законодавчих ініціатив народжувалися на окрузі. Це були проблеми, які сформулювали мої виборці, а ми з юристами уже готували законопроєкти. Так було з законопроєктами щодо підключення до електромереж, харчування дітей-чорнобильців, з пенсійними «законами» та багатьма іншими. Усі освітні проблеми я обговорювала спочатку зі своїми, а далі — пускали в життя. У мене зареєстровано 141 законопроєкт і в 80% — співавтори мої виборці-волиняни. До речі, якщо скасують мажоритарку, до людей ніхто не поїде. Це буде дві паралельні площини — парламентарі-небожителі й виборці-простолюди. На жаль...

— Люди, звісно, хочуть бачити свого депутата, але парламентар має займатися і законотворчою діяльністю. Розкажіть, яких проблем торкалися у виступах, законопроєктах, що вдалося, що ні.

— Із того, що я ініціювала або напрацювала з колегами, чимало важливих проблем вдалося розв’язати. З останніх «перемог» — це нещодавно проголосований парламентом Закон про фахову передвищу освіту. Цим законом відкривається вікно можливостей для коледжів і технікумів, над якими в силу певних колізій завис дамоклів меч. І стояло питання: бути чи не бути. Спільна робота комітету з питань науки й освіти, Міністерства освіти й науки, широкого кола освітян уможливила цей документ і майбутнє сотень закладів освіти, тисяч працівників-освітян і, звичайно, студентів. Щодо незавершених питань, то їх чимало. Причини різні, одна з яких — складно знайти конструктив, коли ти позафракційний депутат, ще й у опозиції до влади. Тому більшість моїх «соціальних» законопроєктів так і не було внесено до розгляду. Як кажуть, не було політичної волі.

Оскільки я багато працюю в окрузі, а він у мене переважно сільська місцевість, то маю можливість переконатися, як «вживу» працюють реформи. Найбільш дискусійна медична реформа. Вона не зайшла до сільського мешканця, не побачила пенсіонера, не почула «незаможного» хворого. Багато точиться розмов щодо проривних реформ в.о. міністерки Уляни Супрун. Очевидно, там десь і є позитиви. Але моїм виборцям від такого медичного забезпечення не стало краще жити чи ефективніше лікуватися. Процитую моїх волинських пенсіонерів — «село вимирає».

 Маємо нового Президента, відомо, що ви готові знову йти на вибори в парламент. Які маєте надії на зміни в Україні?

— Ми живемо в дуже непростий для України час. Понад 70% громадян у очікуванні дива. Дива від когось. Але треба й самому докластися до цих змін. Я теж гостро усвідомлюю свою відповідальність за те, що є і що буде. Це підтримка людей у роботі та й розпочаті справи спонукають мене балотуватися по 23-му округу.

 У чому ви бачите глибинні причини політичної турбулентності в Україні? І нинішньої, і тих, що супроводжували політичні процеси попередніх років? Як українцям підвищувати політичну культуру?

— Щоб глибоко розкрити це питання, потрібен не один газетний матеріал. Що переконливо ілюструє, до речі, газета «День». Дуже ціную титанічні зусилля головного редактора Лариси Івшиної, яка своєю працею десятиліттями намагається «достукатися» до суспільства. Я постійно стежу за публікаціями на шпальтах «Дня» авторитетних журналістів, політологів, істориків, громадських діячів щодо нинішньої суспільної атмосфери. Ми в епіцентрі змін. І, на жаль, часто-густо в своєму виборі люди керуються емоціями. Або ними керують.

Для того, щоб зміни були усвідомлені, потрібно зробити багато роботи: історичний лікнеп, національне єднання, державне мислення й відповідальність. Це тривала робота на десятиліття, пригадайте, понад 200 років у США формувалася демократія. Я переконана, що ми теж на шляху якісних змін. Потрібен час і робота кожного. Як кажуть, вітру не буде, треба гребти руками. До роботи! +

 Звісно, що ваша робота «забирає» вас від родини, але разом з тим ви відчуваєте її підтримку. Це зокрема відомо з постів у соцмережі... Ви почали активно займатися в спортзалі. Де берете час?

— Я займаюся не фанатично, але більш-менш регулярно майже 20 років. Народилася моя Соломія — і відразу я в спортзал. Знайти 1-2 години не складно, треба лише побороти лінь. А сьогодні ці заняття й профілактика, й психологічне розвантаження.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: