ІРИНА КОНСТАНКЕВИЧ: 5 справ, якими горджуся

Маргаритка промовила: «Мама», а Дмитрик бачить світ

Ми познайомилися із Дмитриком Лук’янчуком із Залаззя Любешівського району у 2016–му. Після зустрічі з громадою помітила жінку, до якої притулилася дитина в окулярах без однієї дужки. Защеміло серце. Розговорилися. Рідні Дмитрика довгий час не підозрювали, що він дуже погано бачить. У пам’яті закарбувалися слова: «Син майже носиком торкався тарілки, а ми все думали, що він вередує і не хоче їсти. Насправді ж, так намагався роздивитися, що там лежить». Вже пізніше лікарі нашої Волинської обласної дитячої лікарні скажуть: ще трішки позволікали б із зверненням до нас, і дитина втратила б зір. На знак подяки за допомогу мама Дмитрика подарувала мені вишиту бісером ікону Божої Матінки. І я дякую долі, Богу за те, що ми були в тому далекому селі і змогли вчасно допомогти дитині.

Маленька Маргаритка Усик із села Верхи Камінь–Каширського району не чула від народження. Однак до двох років батьки про це не знали. Коли ж врешті столичні фахівці поставили діагноз, часу для проведення операції з кохлеарної імплантації лишалося обмаль. Дитинка росла, а тому з кожним місяцем зменшувалися шанси на позитивні прогнози. 30 тисяч євро — ​саме таку суму озвучили батькам дівчинки. Гроші збирали всі. Я знала, що крайня межа — ​липень 2018, потім буде пізно… Поспішали. Вдалося домовитися про проведення операції на базі нашої обласної дитячої лікарні, здешевити її вартість. А цьогоріч взимку Маргаритці провели кохлеарну імплантацію ще й на друге вушко. Вже за державні кошти, адже дівчинка давно перебувала у міністерській черзі на лікування. Попереду ще, звичайно ж, тривала реабілітація. Та Маргаритка вже сказала своє перше слово: «Мама». Це лише два епізоди з мого депутатського досвіду. Їх значно більше. Хоча питання не в кількості, а долях людей, до яких ти причетний.

2 Закон «Про фахову передвищу освіту»

У червні цього року разом з освітянами ми здобули велику перемогу — ​Верховна Рада ухвалила Закон «Про фахову передвищу освіту». Я була головою робочої групи, співавтором закону і працювала над ним понад два роки. Десятки засідань з обговорення законопроєкту, виїзні наради, дискусії з експертами в робочій групі. Питання було болючим для сотень тисяч наших громадян, адже ціла ланка освіти опинилася поза законодавчим полем. Йшлося про долю 709 закладів освіти — ​коледжів та технікумів, які вже з 1 січня 2020– го могли припинити свою роботу. А це 380 тисяч учнів та 40 тисяч педагогів. Зрештою саме там, у коледжах і технікумам, надається вкрай важлива освіта, та, яка зорієнтована на практику, і є найбільшим дефіцитом на ринку праці. Це не перший і не останній мій законопроєкт, який став законом. Але це вперше була така широка комплексна робота над профільним документом. І в підсумку він знайшов і підтримку в залі. Це дійсно перемога!

3 Мораторій на закриття шкіл початкової ланки. Будівництво закладів освіти

Минуло вже два роки, а я й досі пам’ятаю очі людей села Котуш Камінь–Каширського району, які прийшли на зустріч зі мною у пошуках підтримки: маленьку школу їхнього села хотіли закрити. Тоді місцева влада їх не чула. Була вказівка зверху і чиновники її виконували. Причому утримання школи І ступеня — ​це, по суті, лише оплата праці двох педагогів. Бо решту забезпечували своїми силами батьки. Ми рятували Котушівську школу від закриття два роки поспіль. Вже у цьому новому навчальному році там буде 19 діток. Так, це небагато. Але маленькі школярики повинні вчитися поблизу дому, а не трястися бездоріжжям до найближчої школи І — ​ІІІ ступенів, де 5–7 км видаються пекельною мукою навіть для дорослого. Ця ситуація дала нам величезний поштовх — ​ми домоглися накладення мораторію на закриття шкіл початкової ланки освіти на державному рівні. Цей приклад — ​один із багатьох, але став прецедентом. Реформа тоді має сенс, коли вона покращує життя людей, а не навпаки.

Ми рятували Котушівську школу від закриття два роки поспіль. Вже у цьому новому навчальному році там буде 19 діток.

За ці три роки спільно з громадами нам вдалося фактично нереальне: ми відстояли початок будівництва школи в Осівцях Камінь–Каширського району (діти навчалися у розкиданих аварійних корпусах, до яких добиралися городами), і вже 1 вересня 2019–го тут планують розпочати навчання. У цьому ж районі укладено договір на початок зведення нової школи у селі Стобихівка у 2019 році, де діти зараз вчаться у три зміни. Відновили призупинене з десяток літ тому будівництво навчального закладу у Гірках Любешівського, почали зводити школу у Башликах Ківерцівського районів. Ми доклали чималих зусиль, аби у селах Добре Камінь–Каширського району та Галузія Прилісненської ОТГ Маневицького району здійснити найбільшу мрію громади — ​відкрили нові дитсадки, а в Дачному на Ківерцівщині домоглися виділення коштів на будівництво ДНЗ. У селі Жорнище цього ж району створили додаткову групу для малюків.

4 Програма «Здоров’я — ​кожному мешканцю села»

Статистика свідчить, що смертність серед сільського населення в 1,5 раза перевищує цей показник у містах. ​​Бабці розповідають, що не можуть дістатися до райлікарень, адже проїзд — ​дорогий, а пенсії — ​мізерні. І поки у міністерських кріслах мудрують, як зробити все, що голослівно наобіцяли, ми втілювали програму «Здоров’я — ​кожному мешканцю села». Нашу ініціативу підтримали головні та профільні лікарі районних медзакладів, за що хочу їм щиро подякувати. На базі ФАПів, амбулаторій організовуємо виїзні прийоми медиків. Огляд проводять терапевт, педіатр, акушер–гінеколог, окуліст. Тут роблять кардіограми, підбирають окуляри. Люди очікують приїзду фахівців, адже для частини з них ​це єдина можливість пройти діагностику. За день лікарі приймали від 100 до 260 (!) пацієнтів. Загалом консультаційну допомогу отримало понад 3000 людей. Це програма, якою я пишаюся. Але щоразу ставлю питання, де ж ті 5 млрд на сільську медицину, зроблено на тисячу, а розмови — ​на мільярд.

5 Конкурс «З Україною в серці»

Ідея конкурсу декоративно–ужиткового мистецтва «З Україною в серці» народилася під час нашого спілкування з членкинями Союзу українок Америки. І задумувався він з метою популяризації автентики Полісся. На Волині ми знайшли підтримку у Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», волинського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Конкурс відбувався у кілька етапів. У ньому взяли участь 300 дітей із районів 23–го виборчого округу. Нам вдалося об’єднати талановитих учнів, студентів, їхніх педагогів. Роботи вражають своєю майстерністю. Кожен виріб — ​це твір, який відображає художньо–духовну концепцію та має мистецьку цінність. Доробки переможців наразі експонуються на виставці у США.

Читайте новини на нашій сторінці у Facebook