Нардеп від Волині Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Так ніхто не кохав…»

«Так ніхто не кохав…» Ці рядки з поезії Володимира Сосюри (на фото) легко можуть слугувати початком біографічної сильвети про одного з найулюбленішого, найліричнішого, найепатажнішого, найпроникливішого (ще –енна кількість епітетів зринає у пам’яті) українського поета ХХ століття, - пише Волинь. Новий часопис

Парадоксів у житті і творчій біографії Сосюри не бракує. З одного боку «такий я ніжний, такий тривожний», а з іншого — ​досвідчений бунчужний особистої охорони Петлюри, боєць третього гайдамацького полку (до речі, командир якого Волох за власні кошти видав першу збірку 20–річного юнака з блискучими карими очима і великою відвагою), боєць армії УНР. Це Сосюру кілька разів ставили до стінки, лікували в психлікарні, переслідували і стежили за ним десятки агентів–чекістів, одна з яких… його дружина. А він жив на повні груди: закохувався у світ і жінок, присвячував їм шедевральні вірші…

У моїй уяві мимоволі уже постає фільм–екшн про «двох Володьок» із драматичними переслідуваннями, стріляниною:

«… Рвали душу мою

Два Володьки в бою,

і обидва, як я, кароокі,

і в обох ще незнаний,

невиданий хист.

Рвали душу мою —

комунар і

націоналіст».

І, звичайно, у цьому фільмі будуть жінки, багато красивих, романтичних і кілька некрасивих більшовичок… Усе, як у житті Володимира Сосюри. Щоб не трудилися майбутні біографи, він із гумором, колоритно описав в автобіографічному романі «Третя Рота» найбільш цікаві інтимні епізоди зі свого життя.

Та в публічній версії офіційними є лише дві жінки–дружини — ​Віра Каспрівна Берзіна і Марія Гаврилівна Данилова. Першій дружині Вірі, з якою познайомився у 1922 році, і присвячено вірш «Так ніхто не кохав», написаний тоді ж, надрукований у 1924 з присвятою, а в подальших публікаціях — ​уже без неї. Причиною, очевидно, є те, що родина розпалася. Поет не міг пробачити дружині шовіністичних поглядів, те, що вона розмовляла лише російською: «Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея. Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї».

Музою усього поетового життя стала Марія Гаврилівна, з якою Сосюра познайомився 1931–го у Сталіно (нинішній Донецьк) на Шевченківському вечорі. Там же поет одружився з «моїм синьооким щастям і горем, що полюбив я на все життя». Та щоб завершити лейтмотивну тему «Так ніхто не кохав…», процитую фрагмент із автобіографічного роману: «Я зайшов до Віри і спитав її…: — ​Если встречу человека, которого полюблю на всю жизнь, ты разрешишь жениться? І мертво відповіли губи людини, про яку я писав вірш «Так ніхто не кохав»: — ​Разрешу».

«Я зайшов до Віри і спитав її…: — ​Если встречу человека, которого полюблю на всю жизнь, ты разрешишь жениться? І мертво відповіли губи людини, про яку я писав вірш «Так ніхто не кохав»: — ​Разрешу».

Про Марію Гаврилівну, агента НКВС, яка доносила на власного чоловіка, а він її кохав і пробачав, розлучався і вдруге одружився (коли вона повернулася зі сталінських таборів, приніс її з вокзалу на руках) — ​це вже друга серія фільму про найтоншого українського лірика ХХ століття, автора 60 поетичних книг, десятків поем, автобіографічного роману. Написано багато — ​цитуємо ж те, що поза часом і понад часом — ​істинне і вічне як саме кохання.

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…

Вірі С.

Володимир СОСЮРА

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — ​поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

1922 р.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України, фракція УКРОП