«БАБУСИНА НАУКА». НАЙКРАЩІ СПОГАДИ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ІРИНИ КОНСТАНКЕВИЧ

Народний депутат Ірина Констанкевич завжди відкрита до спілкування, тож журналісти завжди охоче спілкуються з нардепом. Говоррять про все, політику, владу, сімейні цінності і навіть обговорюють рецепти страв…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЯК СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ У РОДИНІ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ІРИНИ КОНСТАНКЕВИЧ

Під час нещодавнього інтерв’ю Таблоїду Волині нардеп розповідала про свою бабусю та постулати її виховання.

У неї було рідкісне ім’я –Текля. В мене обидві бабці – і мамина мама, і батькова – Теклі, уявляєте? При чому мамина – з Вінничини, а батькова – з Теребовлі, Тернопільщини. І просто знайти двох мам Текль – це якась неймовірна така історія (сміється, - авт.).

Мамина мама, наша бабцюня, ми так ніжно її називали, жила з нами із трьох місяців, бо ж тоді жінки виходили на роботу швидко і не мали довгої декретної відпустки. Тож комусь треба було нас доглядати. І мама перевезла бабцю. Ми жили на вулиці Ленінградській біля залізничного вокзалу. В гуртожитку у нас там була така кімнатка десь 12 квадратних метрів, дуже маленька, і ми там жили п’ятеро. Такі були умови, і я їх добре пам’ятаю.

Справа в тім, що моя бабцюня була таких от якихось правильних народних розумінь усього в житті. І вона вчила нас цим правилам, найперше як жити з людьми. Тобто ми з дитинства знали, що не можна чогось чужого взяти, що не можна лихого слова сказати, навіть дулю скрутити нам забороняли, бо я мала якось необережність такий жест зробити... І все, це стало уроками на все життя. Тобто такі якісь морально-етичні цінності просто, методично, щоденно вкладалися нам у голови. Я, напевно, більше ось таких от методистів-педагогів у своєму житті не зустрічала. І вже так з часом, з віком, проектуючи на своїх дітей, сім’ю, зрозуміла, що треба не просто знати і вміти як, головне - не лінуватися це вкладати дітям у голови. Процес виховання – насправді дуже складна і постійна робота. От у нас в сім’ї це робила наша бабцюня, оскільки вона з нами жила практично від нашого народження і до своєї смерті. Померла вона, коли їй виповнилося 92 роки. Встигла поглядіти ще своїх правнуків. Ось Вам рецепт щастя!

Вона була неписемна, ні дня в школі не вчилася, але от оце все було в ній якось гостро так успадковане. Можливо, зіграла роль та обставина, що вона рано лишилася вдовою з чотирма дітьми, пережила голод 33, 47 років. Тому намагалися нас добре годувати, забезпечувати, але про те, що був голод і що треба шанувати крихту хліба, нам говорили завжди. Нам ніколи не дозволяли хліб викинути. Всі крихти треба було зі столу зібрати. Ми молилися Богу, знали змалечку «Отче наш»…. Усі такі деталі, напевно, дітям найкраще доходять через те, що це все пропущено через власний досвід. Тому все найкраще, що я ввібрала з раннього дитинства, було пов’язане з моєю бабцюнею, а потім з батьками. Вони ж із нами були менше, бо робота забирала увесь їх час.

Читайте новини на нашій сторінці у Facebook